+48572014868 (067) 440 41 80 Связаться
UA

Язык:

29 марта 2024
5 станцій на шляху до Країни УЗ

Етап перший — сумніви.

Якщо чесно, то ми доволі скептично та прохолодно ставилися до всеукраїнських тендерів – ми думали, що в більшості уже все вирішено заздалегідь. Тому Galagan  рідко бере участь у таких конкурсах. Проте, коли «Укрзалізниця» оголосила про пошук креативної агенції для розробки нового логотипу, це прозвучало, як виклик. В списку учасників значилися приблизно 20 агенцій, а це серйозно додавало адреналіну в кров. Від такого масштабного челенджу просто не можливо було відмовитись – амбіції вимагали участі. І після переговорів з представниками «УЗ», двобій сумнівів та прагнень закінчився з рахунком 0:1 – ми вирішили ризикнути. Отже, відкинувши вагання, ми взялися за розробку айдентики для «Укрзалізниці».

Із самого початку стало ясно, що приймати рішення в рамках тільки нашої команди ми не можемо, адже робота з такою крупною компанією – це величезна відповідальність. Тому довелося запросити додаткову експертну групу. До вивчення нового об’єкту ми долучили знайомих дизайнерів, думці яких довіряємо уже багато років. Ми збирали поради, проводили опитування, аналізували ринок вздовж і впоперек, розглядали нову задачу з точки зору маркетингу, психології і візуальної комунікації. Світ навколо для кожного із нас перетворився на безперервне осмислення та переосмислення Всесвіту Залізниць. Весь наш час і простір заполонила «УЗ».
Як говорить Дар’я Байрамова (старший дизайнер проекту): «Я звертала увагу на кожну деталь, їдучи у транспорті, мучила різними питаннями працівників залізниць інших країн, я хотіла знати все: про квитки, про матеріали, про форму для персоналу…».

Таким чином перший тур змагання було успішно подолано – до другого пройшли ми та ще дві імениті агенції. Хоча відчуття того, що у фіналі Galagan навряд виграє, досі не полишало. Але дороги назад уже не було, цей потяг рухався тільки вперед…

Етап другий – ейфорія.

На фінальне засідання комісії від «Укрзалізниці» ми поїхали вдвох: я (Наташа Закашанська) та Даша. Перед оголошенням переможця чомусь знову піднялася хвиля вагань та сумнівів. А комісія вже оголошувала назву компанії-конкурента і почала показувати їх роботу та коментувати. Тут я зрозуміла, що переможцями тендеру стали не ми. Я вже була готова засмученою йти додому, тому далі навіть не чула, про що говорить представник комісії. Думками я полетіла кудись далеко, аналізуючи помилки та розбираючи, чому я ніколи не буваю на сто відсотків задоволена результатом своєї роботи. Мабуть, тому що завжди намагаюся зробити проект іще трохи кращим, постійно думаю про те, як можна допрацювати, аби довести його до ідеалу. Плюс згадувався досвід участі у тендерах, який не завжди був приємним. Одного разу, наприклад, нас просто обманули – інша компанія вкрала наш дизайн та переробила його вже під своїм іменем. А це, погодьтесь, дуже чіпляє та засмучує. Хоча, наприклад, тендер від Білої Церкви минулого року ми ж виграли…

Але раптом бачу, що на екрані з’явився наш логотип – це мене повернуло до реальності. І прийшовши до тями, я кажу: «Хвилинку! Але ж це наш логотип!», а представник комісії відповідає: «Так! Бо ви перемогли. Я навмисне почав з проектів, які не пройшли, щоб дійти до переможця». Тут свідомість неначе вибухнула – у вухах радісно загули локомотиви і бадьоро застукали колеса по рейках. Для нас із Дашею це було справжньою несподіванкою, радісно. Ейфорією. Отже, конкурси – це, все ж таки, здебільшого чесне дійство! Невже ми справді виграли?! «Я зможу в це повірити, тільки коли побачу нашу роботу на вагоні, уже надруковану і готову» – сказала тоді Дар’я. А я подумала, що надмірні сумніви – це зайва емоція, яку надалі потрібно відкидати і рухатись уперед, ризикувати та вигравати. Проте, це не так просто, бо аж до того моменту, коли ми презентували нову айдентику на телебаченні, у щасливу перемогу досі вірилося не до кінця. Це було початком подорожі, попереду на нас чекав цікавий і захопливий шлях до Країни УЗ.

Етап третій – страх.

Уявіть, що ваш поїзд прямує в довжелезний тунель без ліхтарів, а ви – машиніст. Ейфорія від виграшу змінилася страхом вже на наступний день. Відповідальність росла, як опара, кожна ідея піддавалася ретельному аналізу. Хотілося перевершити самих себе. З моменту затвердження проекту почалися найнапруженіші будні: дні, вечори та ночі займала кропітка робота над проектом, над його розробкою, розвитком та вдосконаленням; ранки йшли на обговорення всього цього. Ми з Дашею вдосконалювали логотип на найвищому рівні прискіпливості. Необхідно було врахувати, що «УЗ» це певний стиль перевезень – не можна використовувати ультра-інноваційні мотиви, але й від радянського бачення залізниці теж давно пора піти. Старий логотип мав би змінитися, але не потонути в нано-технологіях. Візуальний образ компанії повинен був відображати рух компанії в майбутнє, розвиток і трансформацію. «Укрзалізниця» дала технічне завдання, за яким лого мало стати простішим, сучаснішим, читабельним, зрозумілим, не загубивши спадковість від попереднього знаку. Так з руки Андрія Константинова з’явився шрифт UZ Sans – свіжий, без зайвих елементів , лаконічний та унікальний.

На другому етапі розробки настав час поповнювати експертну групу. Ми показали наш дизайн одному типографу – це людина, яка розробляє шрифти. Його звати Кирило Ткачов. Річ у тім, що для участі в конкурсі ми використали куплений шрифт, аби презентувати ідею. А ближче до діла обов’язково потрібен був унікальний. Кирило розробив типографіку згідно з нашими побажаннями. Далі до роботи підключили ще одного експерта – Андрія Константинова. Андрій уже довів шрифт логотипу до ідеалу. Результат його роботи вивчала колегія дизайнерів з найприскіпливішою увагою – вони уважно шукали вади, але так і не придумали, чого б іще додати. Згодна, це схоже на придирання, але такий підхід – правильний. Бо цінність шрифту полягає не тільки в красі та читабельності. Є безліч деталей, на які непрофесійне око не зверне свідомої уваги. Але саме ці деталі формують загальну картинку для аудиторії. Ось чому, наприклад, валізу варто збирати дуже зосереджено – щоб передбачити усі необхідні для поїздки речі, проте не перетворити свій багаж на тягар. У нашій професії подібна прискіпливість просто необхідна. Проте попереду стояла більш поетична задача, ніж пакування речей – обрати ідеальний колір.

Етап четвертий – творчий політ.

Для візуального образу всеукраїнського перевізника ми підібрали три корпоративні кольори. Простою мовою, це синій, білий та оранжевий. Але ці три слова насправді містять мільйони відтінків та тижні кропіткої роботи.

«Укрзалізниця» працює цілодобово: день і ніч – це ми хотіли виразити в поєднанні синього та білого кольорів. Отже, спочатку потрібно було знайти ідеальний синій. Він мав бути нейтральним, доволі діловим, не бірюзовим і не легковажним. Спинилися на одному з відтінків чорнильного. Також важливо сказати, що вибір кольорів був обмежений палітрою RAL. Технічно рухомий склад, як і будь-який інший транспорт, можна вкривати фарбами тільки цієї палітри. А вона набагато менша за пантонну розгортку. До того ж зображення на уже фарбований вагон наносять вініловою плівкою, палітра якої складає лише 40 найменувань. А фірмові кольори повинні бути сталими – вони є важливим асоціативним елементом. Чи можна довіряти, скажімо, малиновій пляшці «Кока-коли», яка стоїть одна на полиці серед сотні червоних? Щодо білого кольору для «УЗ», який тепер називають не інакше, як устричний білий – то це колір, який у RAL-палітрі дійсно називається Oyster White. Він мав бути не яскравим, трохи приглушеним, приємним до сприйняття. Не можна було використовувати сніжно-білий, бо мандрівний вагон довго білим залишатися не стане. Ну і третій, помаранчевий, ми обрали для не формальної продукції, аби додати його до дизайну валіз та сувенірів. Такий оранжевий – це колір сигнальної смуги на поїзді. Цей колір не є основним, він додатковий, сам логотип у такий колір ніколи не фарбуватиметься. Ми підібрали такий відтінок для людей, для радості, він означає енергію. Наприклад, елемент логотипу у вигляді локомотиву може бути використаний окремо, якщо його пофарбувати в помаранчевий і розмістити на фірмовому синьому тлі, вийде дуже стильне зображення для, скажімо, корпоративної футболки. Коса декоративна смуга має той самий кут нахилу, що й сам логотип – вона чудово прикрасила та освіжила фірмові валізи. Кожен піксель візуалізації, яку ми так натхненно створювали, містить терабайти творчості, змішаної з логікою. Та вкладаючи всю душу у візуальний образ для «Укрзалізниці», ми зовсім не здогадувались, яка подяка на нас чекає…

Етап п‘ятий – сатисфакція.

Ми працювали безкоштовно. Наша найбільша вигода з цього проекту – величезна компанія, яка тепер використовує нашу айдентику. І коли працюєш над таким гігантським проектом не за гроші, треба бути готовим. Я сама малюю, сама супроводжую проект. Але коли це робить хтось інший, коли доводиться винаймати додаткові кадри, то можна збанкротувати :), адже люди витрачають свої час та сили, допомагаючи нам. І тому їх працю треба оплатити. Ярослав Белінський, Наталія Синєпупова, Олександр Іванишин та інші – багато хто допоміг нам абсолютно безкоштовно, надихнувшись ідеєю. Це важко, бо багато змін, поправок, доробок. Це такий складний механізм, коли команда затвердження і команда розробника величезні. Але ми досі продовжуємо працювати з «УЗ», бо наша робота – це як дитина, постійно хочеться підтримати, направити, допомогти, покращити. Ми не можемо не супроводжувати свою працю.

Варто сказати, що не всі великі тендери є безкоштовними. Переможця конкурсу від Білої Церкви нагороджували грошовим призом. Але тут ми отримали більше, ніж грошовий приз. Це дуже масштабна реклама, бо тепер на кожному квитку, вагоні, рушнику – наша робота. Якщо хтось питає «А для кого ви розробляли логотип?», ми даємо величезний список компаній, проте більшість із них треба, як мінімум, прогуглити, щоб освіжити в пам’яті їх візуальні образи. А тут просто говориш: «Укрзалізницю знаєте?». До того ж у них працюють дуже доброзичливі люди! Представники «УЗ» говорили про нас усюди, де могли, вони зробили нам колосальну рекламу. І навіть усна подяка, чого зазвичай може не бути, стала надзвичайно приємним фідбеком. А ще я маю привід для особистої гордості, бо щоразу проходячи повз Пішохідний міст у Києві, я говорю: «А цей міст робив мій дідусь!». Я пишаюся цим, почуваюся частиною цього проекту. І мені дуже приємно мріяти, що моя дочка колись, проходячи повз логотип «Укрзалізниці», скаже: «А цей логотип робила моя мама!».  Чи пішли б ми на таку крупну авантюру знову? Так, звичайно! Хіба можна відмовлятися від подорожей, повних пригод та корисних знань? Ризикувати та вигравати, відкинувши сумніви – це просто необхідний досвід для кожної людини. І прямо зараз ми працюємо над іще одним величезним проектом всеукраїнського масштабу. Але поки це секрет, тому на нас чекає нова цікава подорож.

В активній роботі над проектом приймали участь професіонали, яким я хочу подякувати:

Дарія Байрамова — старший дизайнер,
Марія Омельчук — арт директор,
Кирило Ткачов — типографіка,
Андрій Константинов — типографіка на шрифт UZ Sans,
Роман Русанов — відео,
та я, Наталія Закашанська — керівник проекту.